Епілепсія визначається як захворювання головного мозку, яке характеризується стійкою схильністю до виникнення епілептичних нападів, а також нейробіологічними, когнітивними, психологічними та соціальними наслідками цього стану розладів. Епілепсія є одним із найпоширеніших захворювань нервової системи, яке вражає 1–2% населення планети та 3% дітей. Епідеміологічні дані вказують на те, що в світі на епілепсію страждає від 50 до 60 мільйонів людей. Беручи до уваги, що майже 5% загальної кількості хворих на епілепсію потребують хірургічного лікування, припускається, що такого виду втручання потребують в світі 2,3 мільйона людей.

У розвинутих країнах світу щорічно епілепсія виявляється у 40 – 70 осіб на 100 000 населення, у країнах, що розвиваються, ці цифри більші – від 100 до 190 на 100 000 населення. Ця група не включає хворих із фебрильними нападами, які спостерігаються у 5% дітей. Існує суттєва різниця в динаміці поширення захворювання між віковими групами. У 50 – 60% хворих перші епілептичні напади виникали до 16 років. Найвища захворюваність відмічається протягом першого року життя (від 100 до 233 на 100 000 населення) із найвищим показником протягом першого тижня від народження та наступним зниженням у дітей до 60 на 100 000. У підлітків та дорослих захворюваність коливається у межах 30–40 на 100 000 і далі знову зростає у людей старше 65 років до 100–170 на 100 000 населення.

Згідно з останніми епідеміологічними даними, в Європі на активну форму епілепсії страждає близько 900 000 дітей та підлітків, що в середньому становить 4,5–5 на 1000 населення, при цьому щорічно діагностується 130 000 нових випадків хвороби. Слід відмітити, що майже у 40% хворих епілепсія проявляється лише епілептичними нападами, у решти пацієнтів епілепсія супроводжується неврологічними, інтелектуальними та поведінковими розладами. Останні дослідження показали, що смертність у хворих на епілепсію в 2–3 більша ніж у загальній популяції.

Епілепсія є одним із найпоширеніших захворювань нервової системи, яке вражає 1–2% населення планети та 3% дітей.

На жаль, в Україні поки не проведено детальних епідеміологічних досліджень, спрямованих на вивчення поширеності епілепсії, але, враховуючи статистичні показники розвинутих країн, можна припустити, що в Україні на епілепсію хворіє понад 300 тисяч людей. Серед них потенційними кандидатами до хірургічного лікування може бути більше 16 тисяч хворих, реальна ж кількість оперативних втручань у нашій країні є значно нижчою.

Епілепсія належить до хронічних захворювань, які потребують довгочасного, іноді довічного прийому антиепілептичних препаратів (АЕП). Тривалий перебіг хвороби призводить до зниження якості життя хворих, при цьому ключову роль відіграють часті епілептичні напади, супутні психічні розлади, побічна дія АЕП, проблеми соціальної адаптації хворих у суспільстві.

У більшості випадків епілептичні напади ефективно контролюються прийомом АЕП. Ефективність медикаментозної терапії залежить від правильного вибору препарату, його дози та регулярності прийому. Сучасні АЕП надають можливість припинити епілептичні напади у 65 – 80% хворих, при цьому лише у 50% випадках досягти цього вдається за допомогою монотерапії. Інші хворі потребують прийому двох та більше препаратів одночасно. У таких хворих наявний високий ризик розвитку побічних ефектів від антиепілептичних медикаментів.

Епілепсія є поліетіологічним захворюванням, і тому лікування повинно бути патогенетично обґрунтованим. Сучасні досягнення в розвитку базових наук та впровадження високоінформативних інструментальних методів дослідження дають змогу досягти більш чіткої діагностики епілептичного ураження, визначити локалізацію та межі епілептичного фокуса, що сприяє встановленню правильного діагнозу та визначенню адекватної нейрохірургічної тактики у разі її необхідності.

Лікувальна тактика епілепсії має бути спрямована на правильне і своєчасне встановлення фармакорезистентності. Загальноприйнятим є твердження, що у випадку встановлення фармакорезистентної епілепсії та наявності показань до хірургічного лікування оперативне втручання повинно проводитись якнайшвидше, оскільки доведено, що тривалий перебіг хвороби знижує ймовірність одержання позитивного результату після операції. Іншою проблемою щодо тактики хірургічного лікування епілепсії є домінування концепції, що хворі із вогнищевим ураженням головного мозку, яке проявляється епілептичними нападами, розглядаються як звичайні нейрохірургічні пацієнти, яким проводять стандартні нейрохірургічні втручання, спрямовані на видалення лише вогнища ураження. За даними літератури, при такому підході навіть тотальне видалення вогнищевого ураження приводить до контролю за епілептичними нападами лише у 40% хворих, тому якість життя цих людей лишається низькою. Більш правильний шлях – це ставлення до хворих із вогнищевим ураженням головного мозку, що проявляється епілептичними нападами, як до пацієнтів, належних до функціональної нейрохірургії, тобто як до хворих на симптоматичну епілепсію. У цьому випадку виникає необхідність у проведенні спеціальних інструментальних доопераційних обстежень для визначення епілептичного фокуса та спеціальної нейрохірургічної тактики. Такий підхід надає можливість контролювати епілептичні напади більш ніж у 70% прооперованих, що сприяє поліпшенню якості життя переважної більшості хворих. Хірургічне лікування епілепсії повинно бути спрямоване на видалення вогнища епілептичної активності або на переривання поширення патологічних імпульсів із епілептичного вогнища на інші ділянки мозку. Диференційовані методи хірургічного лікування, включаючи мініінвазивні методики, дають можливість більш ефективного контролю за епілептичними нападами, корекції супутніх психічних розладів та поліпшення якості життя хворих.

До сьогодні епілепсія лишається складною медичною і соціальною проблемою. У багатьох випадках вона має прогресуючу динаміку перебігу, може призводити до втрати працездатності та професійних навичок, дезадаптації хворих у суспільстві. Зростаюча кількість публікацій, міжнародних форумів та навчальних курсів, присвячених питанню хірургічного лікування епілепсії, засвідчують необхідність більш детального вивчення цієї проблеми. Впровадження диференційованих нейрохірургічних методик дає змогу зупинити епілептичні напади або зменшити їх частоту та вираженість, скоригувати психічні розлади та поліпшити якість життя хворих.